Здобувшись на таке виправдання, Аліса збігла з пагорба і перескочила перший із шести струмків[6]
– Квиточки, будь ласка! – загукав Контролер, просуваючи у вікно голову.
Усі відразу попростягували свої квитки. Квитки були хіба лиш трохи менші за самих пасажирів, і, здавалося, заступили увесь вагон.
– А ти що? – сказав Контролер, сердито глипнувши на Алісу. – Твій квиток, дитино!
І безліч голосів хором («Наче в пісні», – подумалось Алісі) закричали:
– Не затримуй його, дитино! Знаєш, скільки коштує його час? Тисяча фунтів – одна хвилина!
– Боюсь, я без квитка, – злякано мовила Аліса. – Там, де я була, не було залізничної каси…
І знову гримнув хор голосів:
– Там, де вона була, не знайшлося місця для залізничної каси. Знаєш, скільки коштує там земля? Тисяча фунтів – дюйм!
– Не викручуйся! – зауважив Контролер. – Можна було купити в машиніста.
І ще раз зазвучав хор голосів:
– Машиніст – це той, хто веде паротяг. Знаєш, скільки коштує його дим? Тисяча фунтів – клубочок!
«Краще мені сидіти тихо!» – подумала Аліса.
Цього разу голосів не було, бо й вона мовчала. Однак, на превеликий подив, усі пасажири хором подумали (сподіваюсь, ти уявляєш, що означає думати хором, бо я, зізнатися, аж ніяк):
«Краще тобі сидіти тихо. Знаєш, скільки коштує розмова? Тисяча фунтів – слово!»
– Сьогодні мені ця тисяча фунтів буде снитися цілу ніч! – подумала Аліса.
А Контролер тим часом уважно її розглядав – спершу в телескоп, далі в мікроскоп, а тоді в театральний бінокль. Нарешті він сказав: «Ти їдеш не туди!», зачинив вікно і подався геть.
– Авжеж, така мала дитина, – озвався пан, що сидів навпроти (зодягнутий у білий папір), – мусить знати, куди вона їде, хоч би навіть не знала й свого імені!
А Цап, – він сидів поруч із паном у білому, – заплющився й гучно промовив:
– Вона мусить знати дорогу до залізничної каси, хоч би й не вміла читати!
Ще далі, за Цапом, сидів Жук (та й чудернацькі ж пасажири зібралися у вагоні!), а що тут, здається, було заведено говорити всім по черзі, то Жук підпрягся й собі:
– Доведеться їй вертатися назад багажем!
Алісі не було видно, хто сидів за Жуком, вона тільки почула хрипкий голос:
– Нехай пересяде на інший…
Тут голос закашлявся й замовк.
«З голосу ніби охриплий кінь», – подумала Аліса.
І враз тонісінький-претонісінький голосочок пропищав у неї над самим вухом:
– Маєш слушну нагоду скаламбурити, скажімо: «Де хрип – там грип…»
Інший, напрочуд лагідний голос озвався з глибини вагона:
– На ній треба написати: «Обережно, дівчинка».
До цих голосів долучилися нові («Як багато тут пасажирів!» – подумала Аліса):
– Її треба відіслати поштою… і краще з головпошти, поки вона – з головою…
– Ні, треба телеграмою, в телеграфному стилі…
– Хай сама тягне цей самотяг…
І так далі.
Але білопапірний добродій нахилився вперед і шепнув їй на вухо:
– Не слухай їх, дитино! Краще купляй на кожній зупинці зворотній квиток.
– Ще чого бракувало! – спалахнула Аліса. – Я взагалі не просилася в цю подорож! Я щойно з лісу! І мені хочеться вернутися назад!
– З цього теж вийшов би ловкенький дотеп, – пропищав тонісінький голосочок біля самого її вуха. – щось на зразок: «Раз вліз в ліс, то й сиди собі там пеньочком».
– Не будьте таким докучайлом! – сказала Аліса, роззираючись, бо не могла збагнути, звідки лунає той голосок. – Якщо вам так припекло каламбурити, то робіть це без мене!
Голосочок тільки глибоко зітхнув, – мабуть, він належав якомусь безталанникові.
– Годилося б мовити йому кілька співчутливих слів, – подумала Аліса. – Аби ж тільки воно зітхало по-людському…
Але зітхання було таке кволе, що Аліса не почула б його взагалі, якби їй не зітхнули над самісіньким вухом. Від цього у вусі так залоскотало, що вона й думати забула про безталання нещасної крихітки.
– Я знаю: ти – друг, – знову задзумів голосочок. – Любий і давній друг. І ти не скривдиш мене, дарма що я комаха…
– Яка саме? – трохи занепокоїлася Аліса.
Насправді Алісу цікавило одне: чи не може та комаха часом її уджигнути, але то, певно, було б не надто чемне запитання.
– Невже ти не здо… – почав голосочок, але тут його заглушив пронизливий свист паротяга. Аліса і решта всі у паніці посхоплювалися на ноги.
Кінь, що вистромив був голову з вікна, спокійно втягнув її назад і пояснив:
– Це струмок! Зараз будемо перестрибувати!
Усі ніби заспокоїлись, лише Алісі на саму думку про стрибучі потяги стало якось мулько на душі.
– А втім, я зразу опинюся на Четвертій Клітинці, – потішила себе вона.
Тієї ж миті вагон сторчма здійнявся в повітря[7]. З переляку Аліса вчепилася в те, що трапилося їй під руку. То була Цапова борода.
* * * * * * * * * * *
* * * * * * * * * *
* * * * * * * * * * *
Але борода наче здиміла, щойно Аліса до неї діткнулася. Аліса чомусь опинилася під деревом, а Комар (ось хто до неї щойно озивався!) колихався тепер на гілці якраз у неї над головою і обмахував її своїми крильми.
Комар, звичайно ж, був велетенський («десь із курча завбільшки», – прикинула Аліса), однак зовсім не страшний після того, як вони стільки пробалакали.
Конец ознакомительного фрагмента.
Примечания
1
Дійові особи (лат.).
2
У цьому вступному вірші Керрол пригадує «південь золотий» 1862 р., коли він і його приятель Робінсон Дакворт вирушили в човні з трьома маленькими доньками ректора Ліддела на прогулянку вгору по Темзі. «Перша» – то старша серед сестер Лоріна Шарлотта, якій на той час було 13 років, «Друга» – десятирічна Аліса Плезнс, яка стала прообразом Аліси; а «третя» восьмирічна Едіт.
3
«Курзу-Верзу» (в оригіналі «Jabberwocky») є, без сумніву, чи не найвизначнішим поетичним нонсенсом англійською мовою. Цей вірш, не вивчаючи спеціально на пам'ять, знають слово в слово англійські школярі багатьох поколінь. «Jabberwocky у» став улюбленим віршем для багатьох визначних людей.
Перша строфа цього вірша під назвою «Англосаксонська вірша» з'явилася вперше в журналі «Міш-Меш» («Mish-Masch», 1855), останньому з домашніх публікацій, що їх Керрол створював для розваги своїх братів і сестер.
4
У цих словах явний натяк на те, що «вперед» і «назад» у дзеркалі міняються місцями. Спробуйте піти до дзеркала – зображення зарухається вам назустріч, тобто в протилежному напрямку.
5
Якщо глянути на розміщення шахів на діаграмі, що її подає в передмові автор, неважко помітити, що Аліса (білий пішак) і Чорна Королева стоять поряд на сусідніх клітинках. Перший хід задачі: Королева йде на h5.
6
Шість струмків – то шість горизонталей, що відділяють Алісу від восьмої, куди вона прагне потрапити, щоб стати Королевою.
7
Стрибок потяга переносить Алісу з d2 на d4. Це єдиний «довгий стрибок», дозволений Пішакові. Перескочивши через струмок, Аліса опинилася на третій горизонталі. Потяг довезе її до четвертої.