– А життя людське стало ще дешевше. Вже людська голова нічого взагалі не варта. Нічого! Анічогісінько!..
– На жінках і дітях виміщують злобу…
По місту розвішано накази влади. Про мобілізацію.
Всіх поголовно мобілізують і – «на передову», «іскупляти» свою «провину» перед «родіною» … Без зброї, без амуніції, лише з торбами, «на м’ясо» – вперед! Комісар сидить у воєнкоматі, викликає за списком і дає кожному на вибір – або без зброї на фронт (зброю віднімеш у німця, а як ні, то чорт з тобою!), або ж… і не доказує. Але й без того ясно. Одне слово – хоч круть-верть, хоч верть-круть, а кінець один: або на фронті без зброї, або тут на місці – на вербі чи біля муру… Звичайно, всі вибирають фронт, і навіть спеціяльно поспішають до воєнкомату, щоб скоріше на фронт. Бо по місту шниряють і вишукують та виловлюють усіх різні оті Зайці, щоб посадити в тюрму, а потім, може, й розстріляти чи повісити. Оті самі Зайці, що знову будуть «орудувати в тилу». Найперше вони себе забезпечують від свідків і взагалі від порядних людей, бо все-таки бояться майбутнього правосуддя, що може колись таки прийти. Вони вже так себе забезпечували при попередніх володарях і тепер мають досвід. Ось такі діла творяться в місті…
А відвідини тюрми жінками нагло припинилися. Четвертий вартовий підняв галас, «ударив на сполох», сподіваючись, певно, заробити ордена таким «викриттям контрреволюції». Викликав чергового. Вдвох вони напали на господиню. Господиня героїчно відбріхувалась, але ті все ж таки почали складати акта. Над господинею нависла петля.
Тоді втрутився Вася-танкіст. Він вибрав тактику, не менш геніяльну, ніж та, якої вжили перед тим жінки. Підійшовши до вартового біля дверей, він почав його роз’юджувати, відволікаючи увагу від господині, різними своїми зачіпками, на зразок таких:
– Маладєц, Павлуша!..
– Я не Павлуша!
– Хіба? Та підожди, то ж ти помиляєшся, – ти ж Павлуша…
– Я не Павлуша!
– От, ти скажи, яка ошибка! А я думав Павлуша. Жаль… Так хочеш орденок заробити, товариш Павлуша?!. Валяй, валяй… Тільки той орденок, що ти заробиш, не з того боку носять…
– Сядь!
– А то чого б? А-а, застую?.. Так тобі й так повилазило. Чого причепився до женгцини, чортів хахол?!. Ти сиди, сиди, я тебе не стягаю! Я, брат, насидівся в танку, а ти от на такім троні… з бабами воюєш? Га?
– Сядь!!. Слиш?!!
– Не кричи, Павлуша! I не клацай пукавкою. Ти не годишся на цю роботу. От як нас поженуть на фронт, на передову, там ми з тобою тоді й поговоримо… А то з бабами тут кожен зможе…
Втручається черговий. Вася його осаджує:
– Товаришу дежурний! Ви тут ні при чому, бо ви тут не були.
Вартовий кипить, кричить на Васю, а Вася – ніякісінької уваги. Вартовий усе більше й більше пускається берега, виходить із себе. Він наговорює купу дурниць, а Вася ще з більшим олімпійським спокоєм жигає його в найвразливіші місця. Черговий теж починає кричати на Васю. Тоді Вася й собі раптом викрикує несамовито:
– Старшину! Старшину сюди!!. Покликати старшину!..
З'являється старшина, – ковнір шкереберть, ушанка понуро насунена на брови:
– В чом дєло?
– Товаришу старшина, – каже Вася милим, ідеально сердечним та спокійним голосом. – Навіщо ви садите сюди п'яних вартових? Хлопець «під градусом» роняє оружіє, і може вийти, брат, чортіщо…
Черговий і вартовий поперхнулися на півслові.
Старшина дивиться якусь мить на обох. Тоді підходить до вартового:
– Дихни!..
– Та то… я… е-е… той…
– Дихни!!.
Вартовий перелякався, став на струнко, дихає в обличчя старшині.
Покрутивши носом і не сказавши ні слова, старшина насуває свою ушанку зовсім на очі й виходить. По якомусь часі з'являється караульний начальник із новим вартовим. Він «знімає» старого вартового, заміняє його новим і виходить. Сплюнувши, черговий виходить також.
Тоді Вася підходить до нового вартового-автоматника й насипає йому насіння в полу шинелі.
Інцидент вичерпано. Але жінки вже не ходять.
Вася зітхає під столом – либонь, за насінням тужачи:
Конец ознакомительного фрагмента.
Примечания
1
Аванті – вперед (італ.).